Жуковського, 23

Квартира на вулиці з історією.

Велика світла квартира вікнами у двір та фасад.

Окрема світла вітальня.

Затишна спальня.

Гардеробна кімната.

Ванна кімната світла з вікном.

Кухня їдальня поділена на дві зони.

Перспектива квартири: Тераса до 50 метрів.

Другий рівень дах у ковзані 5 метрів.

Обладнання квартири: Котел 2 контурний АГВ.

Квартира меблювання повністю.

Вся кухонна техніка.

Кабельне ТВ+інтернет.

Сама історія.

Ця вулиця отримала свою первісну назву завдяки Одеській Поштовій Конторі. Яка на початку 19 століття розміщувалася на місці нинішнього будинку № 33. У 1823 році контора переїхала до будинку на розі Катерининської. А сама вулиця незабаром стала іменуватися Поштовою. Майже через 100 років, 29 січня 1902, у зв’язку з 50-річчям від дня смерті російського поета Василя Андрійовича Жуковського. Одеська міська Дума ухвалила відтепер іменувати. Поштову вулицю Жуковського, і ця назва залишилася за нею до наших днів.

Поштова вулиця.

Служила одним з основних шляхів проходження обозів з продовольством. Які слідували за Тираспольський тракт до гавані. Спочатку був осередком об’єктів дрібно роздрібної торгівлі і складських приміщень. Що використовуються в основному для зберігання зерна. Винятком, мабуть, було підприємство купця I гільдії Новікова. Яке спеціалізувалося на виробництві канатів і займало разом із складами відрізок вулиці Поштової. Від «іменного», Новікова, мосту до вулиці Канатної по парній стороні.

До речі, історія самого мосту досить кумедна. Це була одна з перших капітальних споруд в Одесі, яке на початку 1820-х років з’єднало обидва краї Карантинної балки. І тим самим забезпечило надійне транспортне сполучення між розрізненими ділянками вул. Задовго до цього історичного моменту всі обози змушені були спускатися в балку, щоб дістатися гавані. Маршрут був настільки складним і часом навіть небезпечним, що на ніч в’їзд до Карантинної балки з обох боків Поштової перегороджувався ланцюгом. Пізніше через балку був перекинутий перший дерев’яний міст. Проте згодом з’явилася потреба у більш ґрунтовній споруді.

Купець Новіков.

Взяв найжвавішу та безпосередню участь у зведенні нового мосту. Бо частина його примикала до складів промисловця. І після нетривалих суперечок із поміщиком Сабанським, який претендував не лише на причетність до зведення мосту. А й на володіння ділянкою першого одеського «канатника», будівництво розпочалося. Проте купцю Новікову довелося розщедритися не тільки на спорудження мосту. А й на будівництво нового, кам’яного, заводу для виробництва канатів. Бо старий, дерев’яний, більше не відповідав монументальному вигляду Поштової вулиці.

До середини 19 століття Поштова несподівано здобула славу великого ділового центру Одеси. У будинку № 11 на розі Польській вулиці, збудованому за проектом архітектора В.Мааса. Відкрилася контора Державного банку, а також ощадна каса. Проте вже до кінця 19 століття Поштова «гриміла» як вулиця, на якій розташовувалися досить престижні навчальні заклади. Три жіночі гімназії (будинки №№ 22, 34, 39), два жіночі училища (будинки №№ 13 та 15). Міське початкове училище №26 (будинок №40), зуболікарська школа (будинок №30). Херсонська духовна семінарія.

Не меншу славу їй здобули представництва різних зарубіжних фірм. Що спеціалізувалися на виробництві, механічних виробів, переважно сільськогосподарського призначення. Так, у будинку №33 розмістилося представництво всесвітньо відомої фірми «Отто-Дейц». Що торгує двигунами різних модифікацій та потужностей. У будинку № 9 «квартувало» представництво не менш відомої фірми «Альфа Нобель». А в будинку № 15 уживалися представництва американської фірми «Аванс», «Герлацького заводу» та «Коломенських машинобудівних заводів».

Будинок № 10 славився відділенням фірми Ж.І. Кейс. Яке торгувало як новомодними автомобілями, так і тракторами, молотилками, плугами та іншими сільськогосподарськими агрегатами.