Одеса
Гаванна фасадне приміщення

Гаванна фасадне приміщення.

Перша оренда приміщення.
Призначення брендового офісу-магазину.
Презентабельний офіс компанії.
Високий бельетаж. Перший поверх із двома входами
Другий поверх більшої площі із вікнами. Сходи
внутрішня та відкрита у дворі. Висота приміщень
3,3 та 3,8 метрів. Чистове оздоблення під першого орендаря.

Історія вулиці
Гаванна вулиця ( колишня назва: вулиця Степана Халтуріна )

Спочатку назва вулиці – Портова. З’являється на картах міста з 1828р. 24 вересня 1827 р. вулиця перейменована на вул. Гаваньську.

30 вересня 1831 з’являється назва Гаванна, а 4 червня 1832 — Гаванська вулиця. 7 липня 1837 р. вулицю називають Олександрівською гаванською. З 7 березня 1866 р. вулиця Гаванна проходить від Дерибасівської до Сабанєєва мосту, а з 1867 — доходить до порту.

3 квітня 1924 р. вулицю перейменовують на вулицю Халтуріна на честь Станіслава Миколайовича Халтуріна, робітника-революціонера, страченого за вбивство прокурора генерала В.С.Стрельникова.

З 1944 по 5 вересня 1946 р. вулиця називається Портової. Назва Гаванна повернуто вулиці 18 серпня 1994 р.

Міста, як люди — що закладено у дитинстві, то залишається назавжди і лише міцнішає з роками.

Одеса народилася біля моря, і воно «виплеснулося» до міста алебастровими раковинами на фасадах будівель. Якорями на постаментах, пам’ятниками Невідомому матросу та Загиблим кораблям, але насамперед назвами. Матроський узвіз, Приморський бульвар, Маячний провулок, вул.

Якщо кожна вулиця рукотворна, бо все на ній – будинки, тротуари, ліхтарі – спрацьовано руками людини. Гаванна рукотворна подвійно. Колись у районі Грецької площі починалася балка, яка, прорізаючи Дерибасівську, де через неї було перекинуто міст, спускалася до гавані. Дорогу дном балки називали Гаваньською або Гаванною вулицею. Після будівництва тут казарм — військовим узвозом, і багато років обидві назви існували одночасно. Але з середини 1860-х років, коли добра половина балки виявилася засипаною. Решту її частину продовжували називати Військовим узвозом, а вулиця, що простяглася поверх засипаної балки від Малого провулка до Дерибасівської, залишилася Гаванною.

На початку вулиці, у будинку N2.

На розі Малого провулка жив у 1870-х роках випускник Академії мистецтв архітектор Д.Є.Мазіров. За проектом якого, зокрема, збудували будівлю 2-ї чоловічої гімназії на Старопортофранківській, нині Педагогічний університет. Пізніше Мазіров змінив квартиру, але, мабуть, сподобалася йому Гаванна, і він оселився в будинку під нинішнім N10. Там же жив його колега Г.К.Шеврембрандт, який запроектував для Одеси чимало будинків і в 1896 перебудував кирху.

1908 року тут сфотографувався для студентської особистої справи Амінад Шполянський. Сьогодні ми маємо уявлення, як виглядав у юності відомий поет Дон-Амінадо. Фотографія на Гавані сусідила зі своїм «молодшим братом» — кінематографом. У будинку N13 на розі Дерибасівської, на місці якого нині овочевий магазин, був «Ілюзіон Кішлалкова», навпаки — ілюзіон «Паризький». 1913 року його повністю переобладнали і газети повідомили. Авіатор Сергій Уточкін припускає відкрити новий великий кінематограф під фірмою «Уточкін». Новий кінематографічний театр «Уточкін» буде розміщуватися на розі Дерибасівської та Гаванної вулиць у будинку Ісакович».

Це була старовинна одеська караїмська сім’я, і над брамою будинку з боку Гаванної досі збереглася величезна буква «І».

На чолі справи стояв брат авіатора Леон, а ім’я Сергія не без успіху використовували для реклами. Кінотеатр отримав символічну та оригінальну назву «Кіно-Уточ-Кіно». У просторіччі його називали «Кіно Уточкіна» навіть тоді, коли волею нової влади ім’я авіатора «злетіло» з вивіски та афіш і повернулося через багато років. Ім’я Уточкіна, розташування в центрі міста, непогана технічна оснащеність, сприяли винятковій популярності нового закладу. Можливо, у його залі «захворів» кіно малолітній Льова Трауберг, майбутній відомий кінорежисер. Який у той час жив у сусідньому будинку на Гавані, 10, там же, де й син чоловічого кравця Сема Корчик. Прийняв потім літературний псевдонім Семен Кірсанов.

Доторкнувшись до літературної історії Гавани.

Не можна обминути пам’яттю редакцію газети «Південний огляд». У якій наприкінці 1890-х років співпрацював І. А. Бунін, що, по суті, стало зав’язкою його особистої трагедії. Він блискавично закохався і одружився з дочкою редактора Н.П.Цакні. Вісімнадцятирічної красуні Анечці, потім їх шляхи розійшлися, а через півроку народився син Коля. Чотирьох років від народження він пішов із життя, і його фотографія до самої смерті Буніна стояла на нічному столику в паризькій квартирі письменника.

Якщо справедливе твердження у тому, що виняток лише підтверджує правило.

Прикладом цього може бути доля що у будинку під » нещасливим » номером 13 редакції журналу » Крокодил » . Який у 1911-1912 роках видавали художник Ф.Сегаль та журналіст Б.Фліт. Залишився в романі І.Ільфа та Є.Петрова «Дванадцять стільців» під псевдонімом Принц Данський. Тут друкувалися відомі згодом карикатурист Б.Антоновський, письменник Є.Зозуля, поет Еміль Кроткий.

«Крокодил» читали у Варшаві та Кременчуці, Тамбові та Ростові, а столичні журнали, траплялося, піратськи «запозичували» з нього матеріали. Одеський «Крокодил» став явищем у провінційній журналістиці свого часу, і його історія заслуговує на скрупульозне дослідження.

Гаванна коротка, але тут, звичайно, містилися не лише фотографії, ілюзіони та редакції.

Більш прозаїчним, але не менш необхідним місту був, наприклад, «аукціонний торгово-промисловий зал» на першому поверсі «безрозмірного» будинку N12. На Гаванной,5, здавна розташовувалася лікарня для хворих, або поліклініка, де — позаздрити можна — ліки давали безкоштовно. Поруч, на Гавані, 3, фірма «Золотий двигун» пропонувала автомобілі для оранки землі — слово «трактор» ще не вкоренилося. А яке мальовниче видовище являло собою в будинку N10 квітковий магазин Е. Веркмейстера, господаря садівництва на вулиці Пирогівській. А.П. Чехов виписував звідти насіння і саджанці для свого саду в Ялті, а через десятиліття в книзі В. Катаєва з’явився «Веркмейстер у кашкеті та в’язаному жилеті, з головою Йоганна Себастьяна Баха».

Не залишив без уваги Гаванну і Ю. Олеша.

Комерційні збори були елітним клубом і займали розкішний особняк, збудований у 1876 році архітектором Ф. Гонсіоровським для знаменитого канатзаводчика Новікова на Гаваній 4. Тепер тут історико-краєзнавчий музей, невтомні співробітники якого відшукують, вивчають, беруть і історією Одеси

Навпроти музею костел, збудований коштом місцевої французької колонії.

25 вересня 1913 року єпископом, який спеціально прибув для цього, освячений в ім’я святого Апостола Петра. Відкриття костелу обернулося проблемою для власників питних закладів. Які опинилися у недозволенні за тодішніми законами близькості від храму. І якщо кмітливий пан Махарес зумів перенести вхід у свій ресторан із Гаваною на Ланжеронівську. Його побратими повинні були прикрити свої заклади або припинити продаж, як тоді називали, питей. До речі, оскільки ця назва утворилася від слова «гавань», то й вимовляти його має з наголосом на першому «а», але не на другому, як ми звикли. Просто одесити пристосували назву під свою розспівну мову. Не соромлячись тим, що воно набуває при цьому кілька «банно-пральні» відтінок. Втім, традиція – це також визначна пам’ятка. Тим більше що, як не вимовляй назву вулиці, як кажуть в Одесі, «туди вийдеш до моря».

#OpenHouseОдесса